UA RU ENG
 
Розділи порталу

  Дошка оголошень

  Символи міста

  Історія

  Пам´ятники

  Природа

  Фотогалереї

  Мапа міста

  Статистика

  Міська влада

  Підприємства

  Люди Сквирщини

  Пожежна частина

  Хлібозавод

  Військкомат

  Телефони

  Поштові індекси

  Архітектура

  Віра та релігія

  Цікавинки

  

Звістки із розділів
Значимим розділом Іnternet-порталу «Місто Сквира» є оновлений розділ – «Дошка оголошень». Тут ви можете безкоштовно розмістити будь-яке оголошення, на термін від 10 до 120 днів. Даний розділ вміщає в собі понад 80 різноманітних категорій, тому практично охоплює усі сфери життя міста та району. Оновлена «Дошка оголошень» має простий та зручний інтерфейс, массу оновлених функцій. Переконатися у цьому ви можете самі, відвідавши даний розділ.
Випадкове фото
Хмара тегів

Для перегляду потрібний
Flash Player 9
або вище.

Онлайн на сайті
Люди Сквирщини : Професіонал, натхненний наставник – Володимир Олександрович Мильніков
 
Володимир Олександрович Мильніков – це людина, добре знана, шанована і відома у Сквирському районі як професіонал, який закоханий у музику, майстер неперевершеної гри на баяні, великий організатор колективу, наставник і просто щирий, вірний і добрий товариш.
Володимир Олександрович народився в місті Каргополь Архангельської області у родині службовців. Добре навчався у школі, успішно закінчив Архангельське музичне училище, відповідально відбув службу у рядах Радянської Армії. Одним словом, долав усі життєві щаблини з молодецьким запалом.
Кажуть, що у Мильнікова душа співає натхненно. Так, цьому незбагненному ремеслу, яке винуртовує з глибини джерельного пізнання таланту, і правда нема кінця. Варто лише один раз бути присутнім на якомусь заході, де ллється музика, відразу пересвідчуєшся: так, як це диво сприймає Володимир Олександрович, не може ніхто. Його очі зволожує сльоза, він сам стає краплиною духу, який возносить музика.
Після демобілізації В. О. Мильніков працював учителем співів у Сквирській середній школі №3. Його уроки пригадуються трепетно, тому що вмів читати внутрішній світ кожного свого вихованця. За спеціальністю «викладач музики і співів» – він отримав диплом Київського педагогічного інституту імені М. Горького. Це дало йому можливість, як фахівцю, обіймати відповідальні посади. У 1979 році очолив районний відділ культури.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Історія » Мікрорайони Сквири : Ярки, Слобода та Чорний Ліс
 
З глибокої давнини, місто Сквира розміщалося на невисокому пагорбі між річками Сквирка – на півночі, Домантівка (або Дорошівка) – на півдні, рікою Кудрявка (або Дем'янівка) – на заході та невеликою річечкою Кононівка – на південному сході.
У різні часи за межами міста виникли окремі поселення, які сквиряни називали "кутками". Ці поселення мали власні назви, які ще зберігаються в пам'яті старожилів, хоч молодь їх майже не знає. У XX ст. кутки ввійшли в межі міста і стали його мікрорайонами.
Так, пагорб, який на півдні міста, обмежений селом Домантівкою і рікою Кудрявка, – здавна називається Слободою. Звідки ж така назва і коли заселялося це передмістя сучасної Сквири?
Слободи, які масово з'являються у другій половині XVI ст. у південно-східних районах Подільського, Брацлавського та Київського воєводств на Лівобережній Україні та на південних окраїнах Російської держави (Слобожанщині), були поселеннями "слободних", тобто вільних, не закріпачених селян. Їх поява пояснюється посиленням колонізації вільних українських земель переселенцями з Волині, Польщі, північних районів України. Польські магнати, захопивши після Люблінської унії величезні площі земельних угідь на Півдні України, відчували гостру нестачу робочих рук. Щоб заохотити переселенців, поміщики засновували слободи, в яких створювали пільгові умови для селян. Поселенці звільнялися в залежності від місцевості на 10-20 і навіть 30 років від сплати повинностей.
Як відомо, спалена дощенту, в кінці XVI ст., Сквира, у 1615 р. оголошується слободою. Для різнорідного контингенту переселенців поблизу Сквири й виділили "слободу" – територію, вільну від забудови й придатну для землеобробітку.
Першими поселенцями Слободи були вихідці із безземельної польської шляхти, на що вказують прізвища її мешканців: Пилатівські, Комарницькі, Врублевські, Янські, Луцькі. Прізвище останніх свідчить про те, що їх предки переселилися із м. Луцька на Волині.
Частина Слободи, ближча до міста, заселилася пізніше. Одна з її околиць називалася Чумаки, оскільки її жителі Гашенки займалися чумакуванням.
Землі від правобережного схилу Домантівки сквиряни називали Чорним Лісом, бо в давнину правий берег її був вкритий лісом. Він починався від водойми річки. Тут росли верба і вільха, вище на схилі – осика, груша, яблуня, ліщина, калина, а ще вище – берест, ясен, дуб, липа, береза з різноманітним підліском. Хвойних дерев не було. Здавна слов'яни листяний ліс називали "чорним". І хоча лісу тепер нема, назва його у пам'яті народній збереглася.
На південному заході Сквири розташована її околиця – Ярки, куди входять сучасні вулиці Леваневського, Громова, Папаніна, Маслова, Чкалова, Маршала Жукова, Плугатаря, Ольшевського, Першотравнева і Радянська. Найстаровиннішою є вулиця Леваневського.
Куток Ярки виник приблизно у XVIII ст. за досить глибоким яром. Спочатку він, очевидно, називався "за яром", а потім назва спростилася до Ярки. Розміщений на лівому боці струмка Кудрявка. Раніше цей струмок був невеличкою річечкою, що витікала з-під села Квітневого.
Першопоселеннями в урочищі Ярки були, за переказами старожителів, родини Березовських, Гуменюків та Момотенків.
Недалеко від Ярків є мальовничий гай (колись хутір) під назвою Дубовий. Там між дубами та іншими столітніми деревами протікає струмок Кудрявка. Яр розділяє гай на дві частини, а по виході з нього розташоване грузьке болото, яке не висихало навіть спекотного літа. Ще донедавна, тут можна було помітити залишки оселі, що колись згоріла від пожежі. Землю хутора обробляли нові господарі, але місце згарища залишалось незайманим, заростало бур'янами. Обминали його, бо про гай Дубовий на Сквирщині з покоління в покоління передавався переказ під назвою "Вогники":
«У хуторі Дубовому в далекі часи жив чоловік Савка Корж зі своєю донечкою Маринкою і приймаком-сиротою Петром. Мати Маринки померла, коли донечці не було й місяця. Залишився Савка вдівцем, сам виходив дівчинку-сирітку.
Вже Маринка зіп'ялась на ніжки, стала щебетушкою, радувала свого татка. Пізньої осені прибився до їхньої оселі маленький хлопчина. Видно було, що сирота, він ходив від села до села, просив милостиню. Звали його Петром. Савка обігрів хлопчину, нагодував, а потім прийняв його у свою родину. Так їх стало троє.
Минав рік за роком, діти росли на втіху батькові. Марина кожного дня ставала все вродливішою, а Петро ріс гарним, роботящим парубком. Дружно жила невеличка родина.
Але сім'ю підстерігало лихо. Однієї зими старий батько застудився і помер. Помираючи, заповів Марині і Петрові, щоб довго жили і пов'язали своє життя законним шлюбом. Поховавши батька, Марина і Петро лишилися круглими сиротами, але продовжували господарювати на хуторі. Після роковин смерті батька, вони вирішили одружитись, та доля розпорядилась по-своєму.
Одного дня надвечір на хутір забрели озброєні зайди.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Новини : На центральній площі відбулося урочисте святкування Дня міста
 
У золотавій величі природи, яка приготувала сквирянам на вишитім рушникові добра і любові запашний коровай з добірного зерна нового врожаю, яскраво і впевнено, 22 вересня, завітав 622-й день народження міста Сквири. Це – свято для малечі і дорослих, дідусів і бабусь. І жителі міста вже в одинадцяте засвідчили, що вміють організовано відпочивати, так, як вміють і працювати – злагоджено, дружно, з вогником натхнення і творчого неспокою.
Розпочала святкування насичена дитяча розважальна програма, родзинкою якої, звісно, став конкурс «Міні-міс Сквира – 2012». Ведучі Аліна Вигівська і Степан Савчук представили 7 прекрасних юних принцес, які виявили бажання позмагатися за титул найвродливішої і найчарівнішої сквиряночки. Отже, на змагальну доріжку вийшли: Вікторія Якштас, Анастасія Вигівська, Олександра Чех, Даринка Зубрій, Катруся Гуцало, Юлія Мішина, Вікторія Бурко.
Журі конкурсу у складі: заступника міського голови Володимира Горбалінського (голови журі), першого заступника голови райдержадміністрації Олександра Левчука, начальника відділу культури РДА Світлани Когутенко та консультанта – володарки титулу «Міс Сквира-2011» Ірини Титарчук, довелося дуже непросто. Адже визначити кращу з кращих – завдання нелегке. Тим більше, що в кожному з етапів змагань (візитівці, творчому конкурсі «Я і моя мама», представленні вечірніх нарядів), дівчатка були неперевершені. Юні учасниці продемонстрували власні таланти, знання родини, вміння триматися на сцені і, незважаючи на вік, – неабияку витримку і толерантність. Адже позмагатися за титул найкрасивішої – це не тільки вміння представити себе, але й побачити красу душі і в інших. А ще треба пам'ятати, що, незважаючи на результат, тебе оточують доброзичливі і добрі друзі. Досягти порозуміння вдалося як учасникам, так і організаторам.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Люди Сквирщини : Ніна Федорівна Книш – взірець людської доброти
 
Є в житті речі, перед якими варто схилятися. Скажімо, врода, мужність, відвага. А ми схиляємося перед людською добротою.
У селі Кривошиїнці, 70 років тому, теплого літнього дня, на святкового Маковія народилася Ніна Федорівна Книш. Та той день не був радісний, бо тривала війна. Ще немовлям відчула на собі всю важкість життя – тато загинув на фронті, мама сама залишилася з дітками. Малолітнім дівчам пережила голод повоєнних років.
Після школи Ніна Федорівна відразу пішла на роботу. З 14 років працювала в полі, пізніше – дояркою на молочнотоварній фермі колгоспу імені Куйбишева. Її невтомні руки доїли корівок, навчали новачків. Працювала сумлінно і відповідально. Держава високо оцінила важку працю невтомної трудівниці, нагородивши двома урядовими нагородами – орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю «За трудову доблесть», удостоєна звання «Ветеран праці». Її обличчя і натруджені руки ніжило ласкаве, тепле сонечко і легенький вітерець. Разом з чоловіком, Ніна Федорівна, виховала трьох синів і доньку. Діждалася внуків і правнучку Машулю. Двері оселі завжди були гостинно відчинені для друзів і знайомих.
Швидко промайнули роки. Виросли діти. Настав час ще більших клопотів – армія, весілля, родини, хрестини. Не зогледілась, як «бабиного літа» діждалася. Після смерті чоловіка зосталася зі своєю «вдовиною» піснею.
З 55 років – на заслуженому відпочинку. Але спочину не знала. Допомагала ростити внуків. Зліталися вони на зимові і літні канікули до родинного гнізда, до своєї милої бабусі. Тепер – всі дорослі. Росте правнучка Маша. І дяка Богові, що здоров’я дозволяє її потримати на руках.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Люди Сквирщини : Микола Гнатович Цапок – випромінює спокій та добро
 
Микола Гнатович Цапок народився 6 липня 1932 року в сім’ї колгоспників Гната Васильовича і Ганни Олексіївни. Він ветеран праці (має 45 років трудового стажу), учасник війни, зараз мешкає у селі Миньківці.
Микола був старшим сином в родині, де виховувалось семеро дітей. Від першого сонячного промінчика до пізньої зіроньки батьки тяжко трудилися, наставляючи своїм прикладом дітей, виховуючи їх у повазі до старших, скромними, дружними і працелюбними. Зважаючи на те, що батько був помічником при школі, маленькому Миколці пощастило – його взяли на навчання, незважаючи на юний вік. Безтурботне дитинство перервала війна. Миколі, дитині війни, довелося багато пережити. Німці, яких бачив у Миньківцях, врізалися у пам’ять назавжди, бо були загарбниками, чужинцями, до яких ставилися вороже.
Чотири класи хлопчик закінчив уже після війни. У 13 років пішов на роботу – був погоничем під час польових робіт. Орали і кіньми, і волами. Пригадує, як, бувало, понабиває залізними посторонками ноги, що ледве додому йде. Так трудився не один рік. Через слабкий зір Микола Гнатович не служив в армії – багато незручностей створює катаракта і сьогодні. З дружиною Антоніною Савівною, яка працювала обліковцем на фермі, пізніше – бухгалтером у конторі, Микола Гнатович прожив у любові і злагоді багато років. Після смерті дружини, з 2004 року, з дядечком живе його племінник Вадим з дружиною Валентиною, які допомагають Миколі Гнатовичу по господарству. Дідусь і сам береться до роботи, намагається у всьому бути корисним – власноруч зробив жорна, виконує всю роботу, на яку вистачає підірваного хворобою здоров’я.
 
Коментарі (0)  Докладніше
 
Календар
«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Прогноз погоди
VIP оголошення
Кумедний анекдот
Барбос приїхав на дачу. Лежить на траві, відпочиває. Раптом дивиться, за парканом сусідська Жучка з лопатою грядку копає. Барбос запитує:
- Жучка, ти що?
- Ох, і не питай. А все почалося з того, що я навчилася приносити капці ...
Опитування на сайті
Оновлена «Дошка оголошень»!

Вау, супер! Так тримати!
Дуже добре, що оновили.
Сподобалося майже все, але...
Можна додавати фото – це добре!
Звичайна «Дошка оголошень».
Не сподобалася, хочу кращу.
Взагалі відстій, що ви наробили...
   
Авторське право  © 2007 - 2017   Зеленський Сергій Миколайович.  Усі права захищені.
Копіювання матеріалів дозволене тільки з видимим посиланням на джерело: http://www.skvira.com
Хостинг сайту наданий і здійснюється компанією HostPro.ua (м. Київ, Україна)  далі
Тематичний індекс цитування Яндекса (тІЦ)
.
Піднятися нагору