Після закінчення, у 1963 році, фізико-математичного факультету Дрогобицького педінституту імені І. Франка, майже півстоліття свого життя, полтавчанка, а нині – сквирянка Тамара Григорівна Очалюк, присвятила педагогічній роботі. Викладала у ЗОШ №3, ВПУ-29 та Горобіївській школі математику і фізику, інші предмети. Батька, який загинув ще під час оборони Сталінграда, вона не пам’ятає. Мама – вчителька молодших класів Євдокія Никанорівна Журавель, захоплювалася в’язанням. У роки Великої Вітчизняної війни, будучи в евакуації у Казахстані, в’язала бійцям Радянської Армії вовняні шкарпетки та інші теплі речі. Захоплення та вміння творити прекрасне своїми руками Тамара перейняла у своєї мами. Тож уже в дитинстві почала вишивати сорочки, вміла оздоблювати вишивкою сукні. І це їй більше приходилося до душі, ніж, скажімо, мамина робота.

«Адже, коли вишиваєш», – ділиться роздумами Тамара Григорівна, – «тоді постійно міняються кольори, робота виходить красивою, а у в’язанні – все одноманітне». Спочатку вишивала дитячі салфетки, наволочки на подушки та накидки на стільці. Навіть, коли вчителювала і мала небагато вільного часу, все одно старалася якусь годину-дві приділити улюбленій справі.

Все змінилося в її житті, коли вчителька пішла на заслужений відпочинок. Лише тоді могла багато часу приділяти рукоділлю. Навчилася вишивати не тільки хрестиком, але й бісером.

Цю милу дівчинку, на фото, звуть Настею, їй лише 8 років, а в руках у неї справжній витвір мистецтва – аплікація із солоного тіста, яка зроблена власноруч. Картина, що біля неї, видається придбаною в магазині, але насправді це – її робота, маленької дівчинки із села Великополовецьке, Сквирського району. На картині, як видно, зображено барвистий букет чудових квітів, у плетеній корзині. Звичайно, в колекції юної майстрині, є й інші роботи на різну тематику та жанр.

Почала Настя Герасько займатися такою справою, коли їй було сім років. Мама записала до шкільного гуртка, але тоді не могла й збагнути, який талант прихований у донечки.

Ще з перших занять, вчителька почала помічати, що у Насті є здібності до такого виду рукоділля і почала їх розвивати. Спочатку картини виготовляли в школі за три-чотири уроки, а потім Настя почала ліпити вдома. Адже у цьому немає нічого складного – потрібно лише замісити звичайне солоне тісто на воді і купити барвники різних кольорів, і все – гуляй фантазія широким полем! Не забуваємо, звичайно, за хист та талант, який знаходиться в душі юної майстрині Насті.

Мамі Насті настільки подобаються вироби доньки, що одного разу вона вирішила принести, похвалитись ними у себе на роботі. Там відразу помітили талановиту руку майстрині. Запропонували продати картину.