UA RU ENG
 
Розділи порталу

  Дошка оголошень

  Символи міста

  Історія

  Пам´ятники

  Природа

  Фотогалереї

  Мапа міста

  Статистика

  Міська влада

  Підприємства

  Люди Сквирщини

  Пожежна частина

  Хлібозавод

  Військкомат

  Телефони

  Поштові індекси

  Архітектура

  Віра та релігія

  Цікавинки

  

Звістки із розділів
Значимим розділом Іnternet-порталу «Місто Сквира» є оновлений розділ – «Дошка оголошень». Тут ви можете безкоштовно розмістити будь-яке оголошення, на термін від 10 до 120 днів. Даний розділ вміщає в собі понад 80 різноманітних категорій, тому практично охоплює усі сфери життя міста та району. Оновлена «Дошка оголошень» має простий та зручний інтерфейс, массу оновлених функцій. Переконатися у цьому ви можете самі, відвідавши даний розділ.
Випадкове фото
Хмара тегів

Для перегляду потрібний
Flash Player 9
або вище.

Онлайн на сайті
Люди Сквирщини : Титан творчої думки, великий творець – Василь Іванович Цимбалюк
 
Його очі випромінюють надзвичайну простоту, щирість і добро. А унікальність і багатство думки захоплює настільки, що, здається, цікавій і приємній бесіді, особливо на теми навчання та виховання учнів, не повинно бути завершення. Так, я кажу про Василя Івановича Цимбалюка – відомого в Україні педагога, який надзвичайно, сумлінною працею, творчим пошуком та новими неординарними ідеями, збагатив освітню галузь і вибудував свій, власний досвід у складному процесі пізнання світу дітьми. Його вже назвали патріархом освіти України, визначною постаттю, ним захоплюються, складають пошану, а найголовніше – благодатне зерно, посіяне Учителем, проростає дорідним урожаєм на ниві вивчення рідної мови й літератури, глибшого пізнання слова.
Василь Іванович Цимбалюк народився 27 травня 1937 року в місті Сквира. На дитинство, обпалене війною, припали тяжкі випробування. Тата Івана Онуфрійовича у 1941 році забрали на фронт. Чотирирічний Василь назавжди закарбував у пам’яті оті кілька хвилин, як під час відступу радянських військ татусь забіг в хату, дав по шматочку рафінаду, розцілував усіх, нашвидкуруч попрощався – і все... Більше його не бачив. Оплакував разом з мамою Устиною Степанівною та сестрою Валею похоронний трикутник. Дуже намучилась сім’я після війни. Не було опалення, пережили голод 1947 року, бідували. А доля самої Устини Степанівни, яка народилась в селі Германівці Обухівського району, була й зовсім страшною. Голод 1932-1933 років перекосив усю велику родину. З 11 чоловік Устю врятувало диво – сільський лікар, також тікаючи від голоду, забрав дівчину із собою до м. Сквири. Та тут злягла на тиф... Вилікувалась і в 1936 році одружилась з Іваном Онуфрійовичем.
Василь Іванович дуже трепетно згадує своє раннє дитинство і юність. Виріс у простій і бідній родині. Але в такій, де панували любов до пісні й слова, бабусиної казки, де трудились, не покладаючи рук. Змалку Василь любив природу, його вразлива душа милувалась шепотом трав, пташиним щебетом, сонячним променем, що й викристалізувало доброту, чуйність, стало визначальним у формуванні особистості. Василь Іванович навчався у міській школі №2. «Саме тут від учителя Володимира Олександровича Скрипчинського я отримав серйозні знання з грамоти. Вони стали своєрідним містком у здобутті вищої освіти. Їх перевірили, коли лише у 1955 році став студентом філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Через два місяці довелось писати контрольний диктант, надто складний. Із 50 однокурсників 2 справились на відмінно, у тому числі – я. Цим пишаюсь понині. Як і тим, що сумлінно конспектував за вчителем російської літератури Аркадієм Федоровичем Юшком його цікаві, що подавались з додаткової літератури, уроки», – розповідає Василь Іванович, а на обличчі знову пробігає нотка із спогадів, – «Школу я закінчив із золотою медаллю. Отже, дістав можливість без вступних іспитів підкорити вуз, який був найбільше до вподоби. Спочатку вагався, обирати філологію чи пов’язувати життя з математикою, фізикою. Бо добре знав точні науки. Як в мені народжувався учитель? Просто. Завідуючий районним відділом освіти Григорій Кухарський часто доручав мені вести уроки математики, коли його викликали на наради. Мене уважно слухали учні, й тоді зрозумів, що іншого фаху, окрім учительського, для себе не визначу. А ще згадаю найліпшого друга Анатолія Орла з Ярків, який нині мешкає під Санкт-Петербургом. Спочатку він вчився на трійки. Ми разом готувались до уроків, екзаменів, я надиктував йому силу-силенну диктантів. У результаті Толя до 10 класу підтягнувся на четвірки і п’ятірки».
Василь Іванович вважає щасливим для себе як студента період хрущовської відлиги. Суспільство дістало ковток свободи. Почали видавати «шістдесятників», репресованих письменників, яких забороняли. Захоплення літературою, поезією, мистецтвом було настільки глибоким і пронизливим, що також віршував, як і багато його друзів, серед яких – Володимир Підпалий, Василь Діденко, Микола Сингаївський, Володимир Дроб’язко, Микола Сом, Петро Засенко, Іван Драч, Станіслав Зінчук, Тамара Коломієць. Зустрічались у студентському гуртожитку, в різних гуртках, спілкувались, народжувались нові ідеї. Сам же Василь Іванович свою дипломну роботу присвятив Олександру Олесю. Керівник її, викладач сучасної літератури Арсеній Іщук такий вибір назвав надто сміливим, підтвердивши думку тим, що він (Василь Іванович) здійснив подвиг – творчість О. Олеся, який помер в еміграції, була перед цим заборонена. У душу студента Цимбалюка міцно запала творчість Миколи Вороного, Сергія Єсеніна, якого взагалі не видавали 20 років. А ще снаги творити додавали легендарні викладачі: естетики – В’ячеслав Кудін, української мови – Ілля Корнійович Кучеренко, якому Василь Іванович завдячує прищепленням любові до дослідницької роботи. Із відомим Петром Могилою пізнавав фольклор під час діалектичних та фольклорних експедицій по селах України, записавши чимало казок, легенд, приказок, переказів, пісень, прислів’їв (значна їх частина сьогодні є надбанням ліцейного музею).
У 1960 році, завдяки підтримці завідуючого райвідділом освіти Григорія Кухарського, Василь Цимбалюк повертається до міста Сквира. Перші два роки працює у Горобіївській середній школі. Саме цей час називає справжнім стержнем становлення, оскільки тут читав й українську мову та літературу, й російську мову та літературу, й англійську, й арифметику, фізику, креслення. Не лякали ані сільське болото, ані кирзові чоботи... Кухарський вірив йому, доручав. А коли прийшов на урок у 10 класі й побачив, що молодий педагог успішно працює за індуктивним методом, керівник освітньої галузі району зрозумів, що із села такого вчителя потрібно забирати в міську школу і давати широкий простір для творчого пошуку. То було дуже правильне рішення!
Василь Іванович розпочинає працю у Сквирській середній школі №1 під керівництвом Анастасія Варнавович Савченка, який надто відповідально ставився до підбору кадрів. Саме він почув виступ Цимбалюка на педагогічній конференції і запропонував роботу. Той час був насиченим, продуктивним. Школі присвоюють звання імені Героя Радянського Союзу Миколи Ольшевського. Василь Іванович вчителює лише два роки і його призначають завучем з методичної роботи. Високого рівня сягає позакласна справа – різноманітні вечори, тижні поезії, краєзнавство. Школа першою в області вводить кабінетну систему – аж 17 кабінетів за профілями, у тому числі – й літературний. Тоді ж Василь Іванович отримує звання «Відмінник народної освіти». Однак, незважаючи на такі досягнення, A. B. Савченка з роботи звільняють, а Василь Іванович Цимбалюк мало знову не опинився у сільській школі через принципову позицію у відстоюванні керівника.
Проте минулося і, на щастя, заклад очолила також надто відповідальна і прогресивна у новаціях Катерина Григорівна Лавренко. 1970 – 1984 роки стали для школи неповторними. Розмаху набуло військово-патріотичне виховання, на високому рівні налагодили змагання між класами на приз Миколи Ольшевського, народились фольклорні фестивалі, активно працювали вчителі музики і співів Семен Іванович Радчук, Марія Юріївна Скалій, на шкільну, районну, обласну сцену виводили 600 вихованців. Перший фестиваль учнівської творчості (1982 р.) транслюється по телебаченню у передачі «Живе слово», а через рік учні Сквирської ЗОШ №1 стають переможцями республіканської літературної олімпіади в місті Івано-Франківськ.
Василь Іванович пише книгу «Як навчити учнів писати твори», яка вже 4 рази перевидавалась і є відомою в усій Україні. Популярними серед словесників стають книги «Письмові творчі роботи з української літератури у 8-10 класах», «Літературно-мовний кабінет у школі» та інші, де систематизовано матеріали його педагогічної діяльності. На основі розробленої системи творчих робіт з літератури Василю Івановичу Цимбалюку вдається прикріпитися до Науково-дослідного інституту педагогіки України і в 1978 році захистити кандидатську дисертацію. Відділом літератури Інституту тоді керував академік О. Р. Мазуркевич, що молодих науковців особливо стимулювало працювати старанно і цікаво. У цьому ж році Василь Іванович Цимбалюк був делегатом Всесоюзного з’їзду вчителів у Москві.
Першим творчим побратимом Василя Івановича став науковий керівник дисертації Никифор Іванович Падалка, який долучив його співавтором до підручника з української літератури для 6 класу. «До цього часу займаюся підручникотворенням. А з Падалкою видали лише дві книжки (одна з них – «Драматичний твір у школі»). На жаль, він помер того року, коли я захищав дисертацію, встиг з ним попрацювати лише 5 літ», – з сумом характеризує цей період Василь Іванович. – «Нині ж у тісній співпраці з академіком Петром Кононенком створені підручники та хрестоматії для старших класів, які стали переможцями конкурсу на кращу книгу для навчального процесу у школах України».
У 1984 році директором школи призначено Віктора Павловича Юхимчака. Василь Іванович, як людина творчого неспокою, далі продовжує своїми новаціями дивувати освітянський світ. Його досвід переймають як щось незвичайне й особливе. У місті Сквира, на базі літературного кабінету першої школи, відбувається Всеукраїнський науково-практичний тижневий семінар з розвитку словесної учнівської творчості, на який прибули керівники творчих груп областей з усієї України. На той час педагог вже мав послідовницю – учительку Кривошиїнської середньої школи – Галину Федосіївну Москалюк. «Я їздив на всі курси вчителів, передавав сквирський досвід. Тоді вийшла книга в серії «Бібліотека передового досвіду», «Література і учнівська творчість». Коли мене запросили до Криму, в Сімферополі, Ялті, Алушті, інших містах – читав лекції по 4 години до обіду і по стільки ж – в післяобідню пору. Пам’ятаю, так захопився розкриттям сторінок трагічного кохання Павла Тичини до Наталії Коновал на основі збірки «Сонячні кларнети» (Павло Загребельний тоді написав повість-есе «Кларнети ніжності»), що після завершення лекції, молоді вчительки кинулись мене цілувати у знак вдячності за те, що допоміг іншими очима побачити величну постать Павла Тичини. Про це кохання дізнався із щоденникових записів поета, опублікованих після його смерті», – ділиться спогадами Василь Іванович.
Вагомою віхою у житті школи стає створення у 1986 році музею. Віктор Павлович Юхимчак, як директор, докладає немало зусиль до того, щоб плідно працювали творчі групи, і з нагоди 75-річчя навчального закладу з Радянського Союзу з’їхалось понад 200 вихованців, яким і було проведено першу екскурсію (сьогодні музей має звання «Зразковий»), Тоді ж випущено краєзнавчі збірники «Зеленокудра Сквира» та «Школо, рідна школо».
Цікавий період розпочався у 1989 році – вслід за Гнідинською школою (Бориспільщина) під керівництвом Валентини Стрілько – вводиться народознавство. Василь Іванович відразу розробляє програму від 1 до 11 класу, використовуючи власну бібліотеку із понад 6000 книг. Класні керівники почали писати матеріали до підручників, по 30 параграфів кожен. І написали. Завідуючий обласним відділом освіти Скрипченко тоді відзначив: «Ви зробили унікальну справу, підключивши 30 учителів до створення підручників». У 1992 році народознавство розширили, з’являється книга «Світлиця», у журналі «Дивослово» друкуються авторські програми з народознавства для 1-11 класів. Коли відкрився Науково-дослідний інститут українознавства МОУ під керівництвом Петра Кононенка, народознавство перевели на українознавство. Започатковується науково-методичний часопис «Учительський вогник». Як заступник директора з науково-методичної роботи, у 1994 році Василь Іванович Цимбалюк разом із колегами розробив науково-методичні основи утвердження нового типу навчального закладу у нашому регіоні. Запрацював Сквирський ліцей. На науковій основі була організована робота кафедр гуманітарного та природничого циклів, на яких вагоме місце посідали творчі дискусії та семінари-практикуми. А творчі групи вчителів за короткий час створили понад 10 авторських програм з українознавства, загальноосвітніх та психолого-педагогічних спецкурсів. З 1995-го до 2000 рік діяв експериментальний педагогічний майданчик за концепцією школи-родини, розробленої академіком Петром Кононенком. Творчою групою «Пошук», керованою Василем Івановичем, проведено цікавий експеримент з елементами модульно-розвиваючого навчання. Організовано понад 10 науково-практичних конференцій для учителів за участю науковців.
Якщо раніше школа мала тісні зв’язки з лабораторією методики літератури Київського університету імені М. Драгоманова і кафедрою українознавства Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів імені Б. Грінченка, то згодом їх було встановлено і з Науково-дослідним інститутом українознавства Київського національного університету імені Т. Шевченка. За участю Василя Івановича Цимбалюка, у ліцеї відкрито експериментальний педагогічний майданчик з проблеми «Система роботи ліцею з розвитку творчих здібностей учнів на українознавчій (культурологічній) основі в системі роботи школи-родини». У ліцеї частими гостями були академіки Олександр Мазуркевич, Петро Кононенко, професори Всеволод Неділько, Іван Семенчук, Любов Мацько, Володимир Крисаченко та інші науковці. Василь Іванович став відомим на всю Україну.
У ліцеї запрацювала секція Малої академії наук, яку успішно повела Катерина Володимирівна Плівачук, невдовзі – соратниця Цимбалюка, нині – кандидат педагогічних наук, заслужений учитель України, доцент. Її Василь Іванович називає творчим побратимом, своєю правою рукою. Адже разом написали книги «Літературна Сквирщина», «Привіт тобі, зеленокудра Сквиро»; є постійними учасниками міжнародних конференцій тощо. Ліцей у МАН досягає вагомих здобутків. З 1997 року введено премії для обдарованих дітей імені Володимира Підпалого, Максима Рильського, Тадея Рильського, Елеонори Пилипенко-Миронюк, Олексія Кононського, Льва Грубрина. Василь Іванович Цимбалюк з теплотою в серці згадує відомих у районі краєзнавців Миколу Панасовича Сороку, під керівництвом якого у 1990 році створено книгу «Сквира: сторінки історії», та Юрія Івановича Пасічника, з яким і над цією книгою працював, і видав енциклопедичну «Колиску українського народу», за якою сьогодні вивчається Київщинознавство.
Василь Іванович – невгамовний. До 100-річчя навчального закладу під його авторством народжується нове видання «Від гімназії до ліцею». Академік Петро Кононенко, взявши участь у святкуванні ювілейної дати, 18 вересня 2010 року написав: «Книжка «Від гімназії – до ліцею» переконливо свідчить, який великий і славний шлях пройдено одним із найславетніших закладів України. Нині Сквирський ліцей – справжній флагман воістину національного прогресу виховання поколінь, розвитку рідної мови, культури, держави. Не лише в Україні, а й у всьому світовому українстві знають, шанують колектив ліцею – реформаторів виховного навчального процесу, його героїв у всіх сферах народного життя. Вклоняюся подвигу ліцейного колективу».
Педагог може годинами розповідати про своїх сумлінних учнів, талановитих і творчо мислячих особистостей. Згадує Оксану Куликівську (Славінську) та Людмилу Процюк, які керували літературним товариством і видали власні збірочки. Радий з того, що свій досвід завуча тепер передав Таїсії Заруднюк, яка є активним його помічником у зібранні великого ліцейного доробку, сміливо використовує нові інформаційні технології, спільно розгорнувши видавничу діяльність. Бувають, правда, хвилини, коли підкрадаються нотки ностальгії за портативною машинкою, на якій відпрацював 30 років. Учитель пишається, що до ліцею повертаються його ж вихованці-філологи і продовжують усталені традиції та займаються наукою. Це – і заслужений учитель України, начальник відділу освіти РДА Олександр Заболотний, і учителі-методисти Наталія Поліщук, Валентина Кочина, а у відділі освіти виправдовує сподівання свого учителя методист Тетяна Максимець.
Не про себе розповідає. За його словами, всього цього досягнув у тандемі із згуртованим прекрасним колективом. Його завжди розуміли і розуміють директори закладу, його слухають діти. Для Василя Івановича – це найвища нагорода за багаторічний труд.
Додам ще такі важливі віхи із його насиченої біографії – заслужений учитель України, відмінник народної освіти, науковий кореспондент НДІ, активний позаштатний кореспондент місцевої газети «Вісник Сквирщини». Під його крилом і надалі видаються творчі збірки вихованців ліцею, щоквартальник «Вісник Сквирського ліцею». В музеї зберігається справжня скарбниця учнівської творчості – щорічник-альманах «Юність» (понад 50 номерів), який виходить з 1963 року і в якому зберігаються тисячі учнівських творів. Коли відомий український поет Олексій Довгий під час тижневого відвідування Сквирщини ознайомився з цими матеріалами, захоплено відзначив, що такого досвіду з розвитку словесної учнівської творчості ніде не зустрічав. Василь Іванович Цимбалюк опублікував і видав понад 600 книг, монографій, статей. Це – титан творчої думки і великий творець, нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «За заслуги» III ступеня, ювілейною медаллю «20 років Незалежності України», Почесною грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» та багатьма іншими, він – лауреат обласної премії «За заслуги в розвитку освіти Київської області».
На розі вулиці Богачевського, що в місті Сквирі – будиночок, в якому мешкає учитель. За нинішніми мірками – скромний, але напрочуд видається привітним. Таким, як і його господар. Якщо захочете завітати до Василя Івановича Цимбалюка, будь ласка. Вас завжди у гарному настрої зустріне Люба. Дорога Любонька, шановна пані Любов Арсенівна – вірна і незмінна подруга життя педагога, який за її великого сприяння і повсякденної підтримки до краплини віддав себе науці. «Я б не став таким Василем Івановичем, коли б не Люба», – резюмував він. Своїй половинці-дружині присвятив вірш. З нею виховав доньку Оксану, лікаря-педіатра, сина Сергія, пишається онуком Ігорем, який пішов стежиною дідуся. Василь Іванович Цимбалюк надбав великого скарбу для української науки, високо вознісши літературно-поетичне слово, що є найвагомішим чинником у вихованні наших дітей.


Ключові теги: Вчитель, Відносини, Довіра, Історія, Мистецтво, Нагороди, Освіта, Педагог
 
 
 
 
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрованний користувач.
Ми радимо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм логіном. Детальніше тут.
 
Коментарі (0)  Роздрукувати
 
Написати коментар
   
 

Календар
«    Травень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 
Прогноз погоди
VIP оголошення
Кумедний анекдот
Вирішила дівчина купити собі кошеня. Приходить в зоомагазин. Починає розглядати всіх звіряток по черзі. Нарешті зупиняється на одному з них:
- Ой, яка краса! Скажіть, це котик чи кішечка? - звертається вона до продавця.
- А по вухах, що не видно?
- По вухах?.. Ні не видно... - здивовано відповідає дівчина.
- Це заєць, дорогенька.
Опитування на сайті
Оновлена «Дошка оголошень»!

Вау, супер! Так тримати!
Дуже добре, що оновили.
Сподобалося майже все, але...
Можна додавати фото – це добре!
Звичайна «Дошка оголошень».
Не сподобалася, хочу кращу.
Взагалі відстій, що ви наробили...
   
Авторське право  © 2007 - 2017   Зеленський Сергій Миколайович.  Усі права захищені.
Копіювання матеріалів дозволене тільки з видимим посиланням на джерело: http://www.skvira.com
Хостинг сайту наданий і здійснюється компанією HostPro.ua (м. Київ, Україна)  далі
Тематичний індекс цитування Яндекса (тІЦ)
.
Піднятися нагору