UA RU ENG
 
Розділи порталу

  Дошка оголошень

  Символи міста

  Історія

  Пам´ятники

  Природа

  Фотогалереї

  Мапа міста

  Статистика

  Міська влада

  Підприємства

  Люди Сквирщини

  Пожежна частина

  Хлібозавод

  Військкомат

  Телефони

  Поштові індекси

  Архітектура

  Віра та релігія

  Цікавинки

  

Звістки із розділів
Значимим розділом Іnternet-порталу «Місто Сквира» є оновлений розділ – «Дошка оголошень». Тут ви можете безкоштовно розмістити будь-яке оголошення, на термін від 10 до 120 днів. Даний розділ вміщає в собі понад 80 різноманітних категорій, тому практично охоплює усі сфери життя міста та району. Оновлена «Дошка оголошень» має простий та зручний інтерфейс, массу оновлених функцій. Переконатися у цьому ви можете самі, відвідавши даний розділ.
Випадкове фото
Хмара тегів

Для перегляду потрібний
Flash Player 9
або вище.

Онлайн на сайті
Люди Сквирщини : Великий педагог, талановитий керівник – Олена Володимирівна Горкуша
 
Чарівна жінка, мила посмішка (здається, дещо сором'язлива), граціозність, впевненість в собі, величаве піднесення душі – все це характеризує Олену Володимирівну Горкушу. Спілкування з нею приносить лише одне задоволення. Вона є директором Сквирської школи мистецтв, і щоранку з новими помислами та ідеями відчиняє двері цього чудового навчального закладу, яким пишається старовинне і багате на таланти місто Сквира.
Олена Володимирівна настільки вражає своєю людяністю і щирістю почуттів, настільки проникливо вміє поважати кожного і шанувати думку опонента, по-філософському сприймати життя, що хочеться усім ставити її у приклад. Пов'язавши свою долю із мистецтвом – найвищими струнами духовного злету, який лише може подарувати прониклива мелодія, що ллється від фортепіанних звуків, – вона стала богинею місцевої сцени. Їй шлють овації за те, що зуміла довкола себе згуртувати колектив однодумців. Сьогодні у школі – 36 викладачів, 11 технічних працівників, на відділах: фортепіанному, народному, струнно-щипковому, вокальному, духовому, теоретичному, хореографічному, театральному, образотворчого мистецтва – навчається майже 500 дітей. Кожен, хто йде до школи мистецтв, готує себе збагнути світ по-іншому, віднайти у ньому той кришталевий злиток, який згодом дає паростки і квітує талантами.
Олена Володимирівна народилась 8 березня 1963 року у місті Каргополі Архангельської області. Роки дитинства, юності, професійного становлення минали в Україні, у старовинній Сквирі, яка й понині є рідною і милою. Навчалася у Сквирській середній школі №3, успішно закінчила вище музичне училище імені Глієра і повернулася з дипломом до школи мистецтв. У трудовій книжці має лише один запис. 30 літ віддала викладацькій діяльності – непростій справі, яка вимагає зосередженості і сили духу, постійного особистого удосконалення, терпіння та великої віри в те, що саме її вихованці мають дар і хист, а під її вмілим, ненав'язливим наставництвом стають ще й неповторними музикантами, співаками.
У жовтні 2011 року Олену Володимирівну призначено директором школи мистецтв. Прийняла цю посаду від батька Володимира Олександровича Мильнікова, який упродовж багатьох років очолював колектив, із крупинок талантів цементував його, аби залишити у спадок довершено-цілісним і згуртованим.
У кабінеті Олени Володимирівни так світло і добре. Вона розповідає дуже просто, але, хоч і розпочинає про себе, через хвильку-другу нотки її серця торкаються суспільного, наших дітей, елементів виховання, прозріння: «Я не відчуваю свій полудень віку. Навпаки, маю велику внутрішню потребу навчатись і навчатись далі, удосконалюватись. Не бачу меж перед собою. Надто багато завдань поставила, які належить виконати, які впливають на духовність мою та довколишніх. Цей храм мене не покидає ніколи. Як лягаю спати, як прокидаюсь, як проводжу день, постійний аналіз супроводжує думку, що зробила, що не встигла. Я здатна бачити вагу, на терезах якої переважує людська сутність не із щоденною суєтністю, а з устремлінням вперед. Не знаю, може це якесь піонерське бажання, але воно присутнє щомиті. Не помічаю різниці між мисленням дитини і власним, і не вважаю це примітивізмом, оскільки поруч зі своїми вихованцями можу почуватися також дитиною і найвище це оцінюю. Вони мене навчають. Радію з того, що працюю зі своїми ученицями Надією Безродних, Оксаною Фартушною, і як це добре, що для них я – не лише учитель, викладач, а й мама. Тому що у спілкуванні нема дистанції, хоч за ієрархією службовою вони її витримують, виховані так. Для них я була найріднішою, коли після уроків могли поділитись своїм, утаємниченим, і сьогодні, можливо, не пам'ятають ту гаму, над котрою доводилось довго попотіти, а те, що боліло чи підносило серце, згадують.
Мені дуже комфортно з дітьми, бо вони – чисті озерця. Отож ділюсь з ними своїм внутрішнім світом: можу прочитати щойно покладені на папір поетичні рядки – вони мене щиро розуміють і є найпершими критиками; ніколи ні на краплину не вразять заздрощами (як дорослі); здатні дарувати лише позитивну енергію, що перепиняє дорогу розчаруванням, страху, невизначеності, розгубленості. Звісно, я також переживаю геть усі, притаманні людині, складнощі сприйняття світу, його реалії. Але урок життя, який отримую до сьогодні, йдучи до храму науки і мистецтва упродовж 30 років і спілкуючись з дітьми, викристалізував у мені дивовижний стан – я виросла, здатна по-філософському мислити, оцінювати і найголовніше – передавати все це дітям. Я заходжу сюди і бачу те, що хочу бачити: світлі, чисті, захоплюючі очі дітей, спокійний, урівноважений, творчий стан душі своїх колег. Боже борони, я ніколи не називаю їх підлеглими. У своїй щоденній праці не маю права їх підвести. Мене ніхто і ніколи не чекає, бо за природою своєю не запізнююсь. Бути скрізь вчасно – це моя “хронічна хвороба”. Щодо керівництва колективом. Чоловік, можливо, по-іншому підходить до цих обов'язків. Жінка, на моє переконання, більш тонко, як психолог, інтуїтивно відчуває пульс самої атмосфери, шукає, я б сказала, ниточку пластики у стосунках, відсуває у бік бар'єр так званої “недоступності” і розширює коридор компромісів. Я бачу один-єдиний організм, бо цього хочу сама.
Моєю заповітною мрією (і вдячна долі, що здійснила її) завжди було організувати групи естетичного виховання маляток. Сьогодні у школі мистецтв їх – дві, по 15 діток віком від трьох рочків приходять до нас, щоб вже спрямовувати свої навички у русло пізнання естетичного і етичного, великого й малого світу. Коли була викладачем, зрозуміла, які гіперактивні діти народжуються, учителі навіть іноді розгублюються, суспільство переходить на більш складний шлях розвитку. Їм потрібна велика особиста увага, ми ж, дорослі, надто – педагоги, повинні організуватись так, щоб могли пропонувати все прогресивне і нове. Для мене п'ятирічна дитина – особистість. Починаєш спілкування з нею, і розкривається книжка, з якої черпаєш-черпаєш дитячі “чомучки”.
Усіма фібрами душі я приросла до кожного куточка школи. Звісно, вплинула й родина, династія, яка склалася. Навчати мистецтву – хліб нелегкий. Я завжди високо оцінюю сумлінну багатолітню працю свого незмінного наставника, найпершого порадника, друга і найріднішої у світі людини – тата Володимира Олександровича. Певно, що скільки житиму, за зразок братиму уроки вимогливості, насамперед до себе, чуйності і теплоти, повсякденної турботи за усіх – матусі Ніни Валентинівни, також – педагога. Моєю гордістю і моїм найдорожчим щастям є син Ростислав, який успішно закінчив Академію муніципального управління, а сьогодні є студентом ІІІ курсу Інституту ім. Глієра, де навчається академічному вокалу. А також невісточка Марина, яка влилась в нашу сім'ю, як світлий промінчик надії і любові. Мене ніколи не покидатиме солідна підтримка сестрички, журналіста, нині – керівника прес-служби Головного управління Державної служби Міністерства з надзвичайних ситуацій України в м. Києві – Лариси та її родини – чоловіка Юкселя, сина Олександра й невістки Марічки. Я завжди буду вдячна за творчий ентузіазм, високий фах віртуоза на кларнеті своєму дядечку Миколі Валентиновичу Шептицькому, який був і моїм першим вчителем гри на фортепіано, і концертмейстером.
Яка я дружина і господиня удома? Робота «вишколила» мене до автоматизму. Виконую все швидко, вірно розподіляючи час. Встигаю, ніколи не серджусь, намагаюсь підтримувати особистий настрій, аби позитивно впливати на оточуючих. На кухні не відчуваю жодних проблем, готую страви не лише українських майстрів, навчилась вишукано накривати стіл і приймати гостей.
Так долею визначено, що свій день народження святкую 8 березня, а чоловік Олексій Васильович Непота – 9 березня. Справляємось, ми – риби за знаком зодіаку, у чомусь є магічність, оскільки наші імена та по батькові розпочинаються на одну й ту ж букву – О. і В. Тому підтримка і взаєморозуміння, як кажуть, за велінням Господа, у нас завжди відчутні, наші погляди багато в чому збігаються. Ми ж виховані у родинах учителів. Мама Олексія – Віра Павліна Непота, була заслуженим учителем України».
А як Олена Володимирівна захоплено й емоційно ділиться думками про ансамбль викладачів “Ностальгія”, який став лауреатом V Всеукраїнського конкурсу імені Козловського. У першому його складі дивували своєю майстерністю ще й Ніна Михайлівна Степчук, Микола Валентинович Шептицький, Олена Володимирівна Журбенко, сьогодні ж дарують приємні миті сприйняття пісні Надія Олександрівна Безродних, Наталія Миколаївна Костюк, Олександр Петрович Рябовол, звісно, і Олена Володимирівна Горкуша. Директорка має величезну підтримку з боку кожного члена колективу, завжди і в усьому покладається на завуча – Михайла Григоровича Ткаченка, секретаря – Галину Анатоліївну Поночовну, відчуває плече викладача труби – Бориса Зіновійовича Цьопика, який ще й підсобляє у багатьох господарських справах.
Не так давно, Олена Володимирівна, розпочала писати книгу про нових людей, нове світосприйняття, нову філософію нашого буття. І хоч сама себе лідером не вважає, насправді вона – великий лідер, коли зуміла так багато досягти у житті.
Сьогодні ж – ми насолоджуємось віртуозною грою на фортепіано великого педагога, талановитого керівника – Олени Володимирівни Горкуші, яка удостоєна відзнаки “За заслуги перед Сквирським районом” та має незліченну кількість шанувальників.


Ключові теги: Мистецтво, Освіта, Педагог, Доброта, Історія, Батьки, Серце
 
 
 
 
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрованний користувач.
Ми радимо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм логіном. Детальніше тут.
 
Коментарі (1)  Роздрукувати
 
Коментар #1 від Валентина Петрівна 24 листопада 2013 18:58
 




Група: Гості
Реєстрація: --

Приємна жінка, а до того ще й книгу пише. На всі 5+.
Бажаю подальшого творчого натхнення.
 
 
Публікацій: 0 | Коментарів: 0
 
 
Написати коментар
   
 

Календар
«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Прогноз погоди
VIP оголошення
Кумедний анекдот
- Що це в тебе з обличчям?
- Вчора ходив у тренажерний зал, хотів себе в форму привести...
- При чому тут тренажерний зал, я тебе про обличчя запитую. Що з обличчям???
- Так у цьому залі вчора один качок гирю впустив...
- Тобі на обличчя?
- Ні! Собі на ногу!
- А обличчя?
- А моє обличчя вирішило над цим посміятися...
Опитування на сайті
Оновлена «Дошка оголошень»!

Вау, супер! Так тримати!
Дуже добре, що оновили.
Сподобалося майже все, але...
Можна додавати фото – це добре!
Звичайна «Дошка оголошень».
Не сподобалася, хочу кращу.
Взагалі відстій, що ви наробили...
   
Авторське право  © 2007 - 2017   Зеленський Сергій Миколайович.  Усі права захищені.
Копіювання матеріалів дозволене тільки з видимим посиланням на джерело: http://www.skvira.com
Хостинг сайту наданий і здійснюється компанією HostPro.ua (м. Київ, Україна)  далі
Тематичний індекс цитування Яндекса (тІЦ)
.
Піднятися нагору